БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ

Скіфська сережка (легенда степу)
Батько і три сини
Жада
Мармур і вапно
Добра порада
Русалка
Полтавські галушки
Блат і Хабар
Бал-маскарад
Здоров’я, Мода, Прогрес…
Пігмаліон та Хамелеон
Дивовижа
У чужім дворі
Двері
Украдена корова
Свекрушин син
Повість про славного, преславного стрибунця Горобця (Уривок)

Полтава! –
Одне тільки слово, красиве й ласкаве,
А душу бентежить до дна. Полтава, Полтава! –
І мова Наталки, проста й величава,
І сміх «Енеїди» луна.
Полтава, Полтава... Чи то ж дивина,
Що, їдучи знов по розлуці до неї,
Полтавець Полтаву в купе вихваляв?!
Хвалив свої парки і світлі алеї,
Замріяну Ворсклу між верб та отав,
А надто – окрасу Полтави всієї:
Дівчат чорнобривих, справжнісіньких пав!
Полтава, Полтава...
Знайшовся ж один – розсміявся, проява,
Мовляв:
«В Полтави лиш слави, що ті галушки».
Полтавець спинивсь. Подивився лукаво:
«А ви хоч їх їли?» – «А їв же таки». –
«І як?» – «А нічого. Бувають і гірші.
Лиш дива: дають, щоб їх їсти, шпички».
Полтавець підвівся: «І вам невтямки,
Що їли, шановний, ви зовсім щось інше?»
«Полтавські ж, полтавські – стояло в меню!
Здорові, як бриль ваш, – всього тільки й діла...»
«Облиште, – Полтавець відмовив, – облиште
бридню.
По вас мені видно: полтавських не їли...»
«Які ж тоді ваші, які?»
«Полтавські? Полтавські, шановний, такі...
Ну як пояснить, щоб було вам ясніше?..
Невже не казав вам ніхто?
Полтавські...
Як з’їсть чоловік, то відсотків на сто
Одразу стає розумнішим!
У курсі, товаришу?.. О!»

З найдостовірніших джерел,
Що чисті правдою своєю
(Бо достовірність же тепер
Не водить дружби із брехнею).
До нас дійшло: тому багато сотень літ
На острові прадавнім Кріт
Жив-був собі і добре мався
Великий скульптор. На ім’я – Пігмаліон.
Що, кажуть, майстер був, а що й дивак удався!
Жіноту зневажав, ні з ким не женихався…
«Кохання, – говорив, – то забобон».
Таке терпіти?!
Розгнівалася богиня Афродіта
Й зробила так (і мала в цім резон),
Що скульптор сам у твір закохався.
Як він забігав, як він заметався!
Став сохнути, утратив сон…
Ага! І врешті, як не огинався,
Пішов до Афродіти на пардон -
Такі дари підніс, такі дав гекатомби,
Що є відомості: немовби
Ураз покращали його діла!
Богиня зглянулась і повелася мило:
Усе йому простила,
Скульптуру оживила,
Ще й заміж за сердегу віддала!

Он в давнину які творились дива!
А що тепер ? Тепер не те, як кажуть пиво,
Не той фасон.
Я знаю скульптора – ну й пам’ять же зрадила! –
Забув, а ймення теж кінчається на «он».
Кохання зневажав. Любив – граніт, бетон,
Любив усе монументальне…
1 – на: у твір свій закохався сам,
Причім – глобально!
Побіг вклонятися теж богам:
Згинався, увивавсь, витягувавсь у струнку,
Які лиш не давав дарунки,
А не покращились діла:
Богове ті дари приймали, не приймали, –
Скульптура ж так-таки й не ожила.

Щоправда: а на виставці стояла…