БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ

Соловей на доті
Смарагдова симфонія
Серце і перець
Слава
Хата
Свято
Жагуче кохання
Чаплініада
Покажчик
Кіт і пацюки
Черепаха
Сліди і зорі
Техніка
Чуйність
Автобіобайка
Папуга на даху
Суть і суєта
На старті
Метаморфоза
Небезпечний злочинець
Делікатес
Невдале залицяння
Умови і натура
Подряпина
Люб'язна бесіда
Знахідка
«Нафтуся»
Віддяка
Змаги в черевику
Крилаті слова Галілея
Скандал у савані
Моква
Лихо сьогочасне
Джоконда і Наполеон
Таємниця Будди
Дзеркальце
У шинку
Сакви, сопілка і капшук

Машина — стоп!.. І дальш — ні кроку!
Мотор заглух — водій вилазь!
І треба ж мать таку мороку
В степу, де по коліна грязь...
Ах, ти ж! Два дні як придбана машина,
Уся мов лялечка. І — хоч надсядьсь:
Стоїть!.. В чім річ? Яка причина?
Мотор оглянуто. Лягалось вже й на спину —
І ні гур-гур...
Комедія якась!
А на сидінні закипа дружина,
А дощ, як найнятий, завзявсь...
Тьху, будь все прокляте! Нажив собі турботу,
Купила баба порося!..
На щастя, з-за дощу, з-за повороту
Мчить «Волга» — аж сіяє вся.
Стає. Колега брилик геть — немов на фото:
«Сердечне шануваннячко й привіт!
Із прибуттям вас до курорту!
Лікуєм ревматизм? Радикуліт?»
«Іди ти к чорту!»
«Навіщо ж так? Давай оглянем все як слід».
Взялись. Усе обмацали, усе геть чисто.
Двигун — ні звуку. Мов закляк.
Тут об дверцята брязкає намисто —
Дружина виповзає: «А з бензином як?»
«Тебе ще не стачало! Глянь он на покажчик!»
«Покажчик твій мені не вкажчик!»
«Та глянь: бензину ж майже бак!»
Була б не жінкою дружина,
Щоб одступитись просто так, —
З обніжка вирвала стеблину,
В бачок засунула... Регоче: «Ну кіно!
Еч, мокнуть під дощем два телепні причинних,
В бачок залізли б: там сухим-сухеньке дно!»

Ото й воно:
Якщо вже сів за пульт, чи став біля штурвала,
Чи взявсь за руль, —
Дбай, щоб покажчики ніколи не брехали,
Бо не водій ти будеш — нуль.

Як хвилям синім океану,
Як гангських лотосів квіткам, —
Немає ліку всім дивам
Священіно-тайним Гіндустану!
Скоріш осягнеш ти нірвану,
Аніж віднайдеш ключ дивам
Таємно-тайним Гіндустану!
І все ж одне відкрию вам:
То крапля в морі Гіндустану...

В Аджанті є прадавній храм,
Споруджений безвісними руками, —
Давно колись явилась небесам
Зірниця сяйна Махаяни.
Є в нім простора зала. Там
У сутіні твоїм очам
Немало дивних див постане...
Та є одне — то диво всім дивам!
В стіні скелястої споруди
У давню давнину,
Ніч недоспавши не одну,
Хтось висік статую святого Будди.
До неї йдуть мандрівні люди.
І ти прийди — й побачиш дивину:
Сьогодні Будда усміхається неначе,
А завтра — гнівен він чи гірко плаче;
А ще прийди — побачиш Будду в сні...
Я довгі, довгі дні
Шукав, питав усюди,
Хто відгада загадку Будди.
Лиш золото й допомогло мені.
«Дивись! — Чернець шепнув на вухо мило. —
Посвітач я несу лівіш».
Враз Будду смутком-хмарою покрило.
«Дивись! Посвітач ставлю я правіш».
Враз Будду ніби сонце звеселило.
«У світлі, — посміхнувсь, — вся сила!»
Й додав тихіш:
«Який потрібен Будда буде,
Таким і буде Будда!»

А я скажу іще простіш:
Залежить все від клієнтури
І кон’юнктури.
Та є світильники куди хитріш!
Сказать? В однім заморськім краї
Є помодерніша й олія, й гніт.
До чого й хитро ж світлотінь міняють —
Підсвічують Новий старезний Світ!