БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ

Соловей на доті
Кислиці
Дебати
Запеклий консерватор
Полтавські галушки
Аль-Газал
Кібець і Чайка
Черепаха в небі
Кручені Паничі
Заяча сповідь
Модерністична байка
Чорнобривець
Равлик
Вовк та Вівця
Двері
Лисиччине гостювання
Бобер-гіпнотизер
Пригода з Волом
Вівця і Цап
Здоровֹ’я, Мода, Технізація…
Дивовижа
Змагання
Турбота про здоров’я
Осел на сцені
Пригода з Борцем
Поминки
Струмок та Лиман
Загадка
Добра порада
Переважна меншість
Батько та Дочка
Горе
Розмова на щирість
Сліди і зорі
Батько і три сини
Украдена Корова
Склянка
Кіт і Киця
Їжак, Троянда й Соловей
Сакви, Сопілка і Капшук
Із східного гумору
Серце і перець
Притча про женихів
Дірка
Ванько
Свекрушин син
Тесть, шість Дочок, п’ять Зятів та ще й один
Реп’яхи
Манекен і Коля
Ревнощі
Марне побоювання
Жада
Розвага з пригодою
Нефертіті ІІ
Прикмета
Аполлон І
Промах
Свиня-горлохватка
Манишка
Чаплініада
Дунька
Слава
Лисичка й Вовк
Зайчиськові пригоди
Дідова агрономія
Дуб і музика
Блат і Хабар
Блоха і Слон
Красуня і Поет
Півник-творець
Повість про славного, преславного стрибунця Горобця (Уривок)

Так чи не так було — не будемо копатись:
Не в достеменності в цій байці суть
(Та й достеменність, як признатись,
Усяко можна повернуть).
Був, кажуть, конкурс...
Конкурс — знаменитий:
Хто краще Чарлі Чапліна зігра!
Охочих назбиралось — не злічити...
І всяк помірятись був рад.
А щоб до кожного підхід був об’єктивний,
Учасників не називали до пори:
Ні прізвищ, ні імен — лиш номери.
І стався, кажуть, казус там предивний!
Коли настав кінець веселій грі
Й оголосило присуд свій жюрі,
То Чарлі — сам великий Чарлі! —
Четверте місце лиш зайняв!
(Знайшлись в його ж манері
спритники зугарні).
Засумував митець, засумував...
Та переможець, щиро й чесно,
Маститого обнявши, так сказав:
«Маестро!
Хоч першим я в почесному реєстрі,
Хоч став, сказать, героєм дня,
Я все ж не тішуся в надії,
Що притлумлю твоє ім’я.
Я — ремісник.
І знаю й розумію —
Мій успіх відблиском сія:
Удати бога — ще зумію,
Та богом стать не зможу я».

Яка самооцінка бездоганна!
Прижиться б їй і в нас не зле.
О, скільки б обняло, скажім,
Руданського Степана!
Але...

«Чого так приглядаєшся до перцю?
Не бачив зроду чи й не їв?»
«Мені нагадує він серце».
«Ти ба! А я від декого із лікарів,
Твоїх колег-братів,
Чував, що саме перець серцю й робить шкоду».
«То як сказати. Перець має тьму сортів,
Буває різного заводу:
Є – солодить,
Є – так перчить,
Що після п’ють і воду, і не воду!
Але отим, хто мудро ужива,
Кров розганяє, серце зігріва,
Дає здоров’я і – повіриш? – вроду.
Запам’ятай мій лаконізм!»
Хоч він простіш простого:
Боїться перцю той, у кого
Ляклива вдача й нездоровий організм!»
А ти, сатирику, візьми собі в девіз:
Де б і коли не довелось трусити перцем –
Роби розумно те і з чистим серцем!