БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ
Щасливий та нещасний
Хворий болільник
Залізна логіка
Жучок
Блешня та Щука
Тихий Заєць
Дядя
Манишка
Мисливець і Тигр
Вовк та Вівця
Філоксен та Діонісій
Копійка
Манна каша
Метикований Чорт
Дуля
Аркан
Помилка
Далекоглядність
Гість
Золоті Ворота
Нарада
Телятко
Заяча сповідь
Дуб і музика
Що Київ має Золоті Ворота:
«Дивись: і золоті – й стоять?! – аж засміявсь, –
Невже ніхто не той... хапнуть не догадавсь?
Поїду ж я, урву шматочок злота,
А там… Прощай, робота і турбота!»
Отак сказав – і вмить подавсь.
Прибивсь у Київ – і роззявив рота…
Верта ні з чим. А жінка вже навпроти.
«Ну як?» - пита. «Е, чорта з два!
Ти думаєш, кияни гав ловили, спали
Або мене чекали?
Самі все золото розкрали…
Од Золотих Воріт – лиш золоті слова!»
Хапуга кожен так співа:
Хапають всі, мовляв, кому де вдається
Бо сам готов і сонце потягти,
Якби зумів туди добраться
Та знав, що можна рук не попекти.
Старому Зайцю, що весь вік дрижав,
Що все життя всього і всіх боявся,
Здалося: смертний час його настав –
Кінець, як кажуть, одстрибався!..
«Поклич, – Зайчисі прохрипів, –
І друзів щирих, і заклятих ворогів,
Хоч перед смертю скористаюсь правом
Сказати правду нелукаво
Про все, що знав, що бачив, розумів.
Скажу й помру. Що зроблять після того?
Хай не вважають Зайця за дурного
Та боязкого».
Зійшлися звірі. Стали всі навкруг.
Наш Заєць переводить дух:
– Так-от, скажу про всіх, не омину нікого:
Осел – набитий дурень, світ не знав такого;
Ведмідь – ледащо з ледацюг;
Лисиця – злодійка, судити треба строго;
Вовчиця – хай почує Вовк мене, –
Лиш він засне,
Біжить в село: знайшла Барбоса дворового...»
Наговорив старий і доброго, й лихого.
І звірі нітелень, нічого, – всі мовчать.
Все ж так: і неподобства є, і неполадки…
Пішли ліском і гомонять,
Що Заєць прав, що треба навести порядки...
Тим часом Заєць наш, як почало світать,
Розплющує, сердега, очі...
Розплющив і лежить, – повірити не хоче.
«Я мертвий чи живий?» – ледь здужав запитать.
«Живий, живий!!! – підскочила Зайчиха.–
Ти просто утомивсь, заснув. Минуло лихо!
Тепер нам жити й жити без біди!»
А Зайцю не до радощів! Куди!
Що вчора говорив? Що натворив, псяюха?
Як бути? Що ж тепер?
Зітхнув сердега капловухий
І... вмер. Насправді вже помер.
