БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ
Лисиччине гостювання
Байка про двох Кіндратів та про скорочення штатів
Черепаха в небі
Дебати
Горобець
Перли і кукурудза
Стовпець
Лисиця і Кудлай
Склянка
Лисичка й Вовк
Кіт і Киця
Вівця і Цап
Зайчиськові пригоди
Вовк і Рак
Лісова пригода
Свиня-горлохватка
Баран і райдуга
Кислиці
Романтична бабочка
Равлик
Кручені Паничі
Півник-творець
Вже так його просила:
«Ти підніми, а там... Оцінять всі мій дар,
Всі скажуть: Черепаха в льотнім ділі – сила!»
Як Журавель не огинався – умолила.
(«Ат, – думав, – Черепаха не який тягар»).
Підніс. «Пускай! – гука під хмарами безкрила.–
Ле-чу! Ле-чу!»
Бувають же дива:
Упала Черепаха... й хоч напів, але жива!
«І як літалось?» Жаба з річки заспішила.
«Та як, – мовля, –і розвернутись не дали,
Злякались, бач, суперниці Орли:
Умов ні-я-ких не створили
І не підтримали, хоча й могли.
Там теж порядку, як і тут, немає,
І в небі заздрість процвітає...»
_______
Мораль, як є, в кількох словах:
Піднось того, хто крила має,
Бо небо – не для Черепах.
Як часом випнеться живіт
Або дугою стане спина, –
Шерсть виграє, мов самоцвіт,
Не Кіт – картина!
А ходить як, вклоняється як чинно!
«Мур-мур, мур-мур!» – виля хвостом
Та позира кругом.
І треба ж долі так зробить!
З Котом раз випало зустріться
Біленькій Мурці. Молоденька киця...
Як глянула – і закохалася умить.
Запали в серце їй і шерсті переливи,
І та хода, й високий зріст,
І хвацькі вусики, і хвіст,
І погляд, погляд... Неможливий!
Весь день нявчала по двору:
«Ах, закохалась! Ах, по-м-р-ру!»
«Коли ж ти встигла закохатись? –
Не втерпів Кінь, – Чи знаєш ти Кота?
Дивись: любов – не забавка пуста,
Любить – серйозна річ, тим більше ще й побратись».
«Ет, – каже Мурочка, – яка бридня!»
Та й одружилася другого дня.
Спочатку йшло – нічого не сказати.
Та згодом Кіт не став держатись хати:
Поїсть, поп’є, накрутить вус і йде гулюяти.
Погляне Мурочка – і сльози із очей...
Та ось і в неї радість – в неї кошенята!
«Тепер, – гадала, – Кіт ловитиме мишей.
Недосипатиме ночей,
Любитиме й мене, любитиме й дітей».
А Кіт... Кота неначе вітром здуло!
Схопилась Мурочка, сюди-туди гайнула, –
Був, кажуть, там, був, кажуть, тут...
Знайшла. І ну тягти Кота у суд.
Оце тому лиш кілька днів
Подібну парочку я стрів.
«Чого ж, – питаю, – не вжилися?»
І завели:
«Харак-те-рами, бачте, не зійшлися».
Було й коли!
