МЕНЮ

БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ

КРУЧЕНІ ПАНИЧІ
Видавництво "Радянська Україна", Київ, 1956. Серія «Бібліотека Перця» № 23
ЗМІСТ:
Запопадливий голова
Лисиччине гостювання
Байка про двох Кіндратів та про скорочення штатів
Черепаха в небі
Дебати
Горобець
Перли і кукурудза
Стовпець
Лисиця і Кудлай
Склянка
Лисичка й Вовк
Кіт і Киця
Вівця і Цап
Зайчиськові пригоди
Вовк і Рак
Лісова пригода
Свиня-горлохватка
Баран і райдуга
Кислиці
Романтична бабочка
Равлик
Кручені Паничі
Півник-творець

Черепаха в небі
Раз Черепаху Журавель підніс до хмар...
Вже так його просила:
«Ти підніми, а там... Оцінять всі мій дар,
Всі скажуть: Черепаха в льотнім ділі – сила!»
Як Журавель не огинався – умолила.
(«Ат, – думав, – Черепаха не який тягар»).
Підніс. «Пускай! – гука під хмарами безкрила.–
Ле-чу! Ле-чу!»
Бувають же дива:
Упала Черепаха... й хоч напів, але жива!
«І як літалось?» Жаба з річки заспішила.
«Та як, – мовля, –і розвернутись не дали,
Злякались, бач, суперниці Орли:
Умов ні-я-ких не створили
І не підтримали, хоча й могли.
Там теж порядку, як і тут, немає,
І в небі заздрість процвітає...»

_______


Мораль, як є, в кількох словах:
Піднось того, хто крила має,
Бо небо – не для Черепах.
Кіт і Киця

Як часом випнеться живіт

Або дугою стане спина, –

Шерсть виграє, мов самоцвіт,

Не Кіт – картина!

А ходить як, вклоняється як чинно!

«Мур-мур, мур-мур!» – виля хвостом

Та позира кругом.

І треба ж долі так зробить!

З Котом раз випало зустріться

Біленькій Мурці. Молоденька киця...

Як глянула – і закохалася умить.

Запали в серце їй і шерсті переливи,

І та хода, й високий зріст,

І хвацькі вусики, і хвіст,

І погляд, погляд... Неможливий!

Весь день нявчала по двору:

«Ах, закохалась! Ах, по-м-р-ру!»

«Коли ж ти встигла закохатись? –

Не втерпів Кінь, – Чи знаєш ти Кота?

Дивись: любов – не забавка пуста,

Любить – серйозна річ, тим більше ще й побратись».

«Ет, – каже Мурочка, – яка бридня!»

Та й одружилася другого дня.

Спочатку йшло – нічого не сказати.

Та згодом Кіт не став держатись хати:

Поїсть, поп’є, накрутить вус і йде гулюяти.

Погляне Мурочка – і сльози із очей...


Та ось і в неї радість – в неї кошенята!

«Тепер, – гадала, – Кіт ловитиме мишей.

Недосипатиме ночей,

Любитиме й мене, любитиме й дітей».

А Кіт... Кота неначе вітром здуло!

Схопилась Мурочка, сюди-туди гайнула, –

Був, кажуть, там, був, кажуть, тут...

Знайшла. І ну тягти Кота у суд.


Оце тому лиш кілька днів

Подібну парочку я стрів.

«Чого ж, – питаю, – не вжилися?»

І завели:

«Харак-те-рами, бачте, не зійшлися».

Було й коли!

This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website