МЕНЮ

БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ

БІОГРАФІЯ АНАТОЛІЯ КОСМАТЕНКА
Майбутній поет народився 3 жовтня 1921 року в селі Времівка Великоновосілківського району Донецької області. Батьки – Косматенко Денис Антонович і Косматенко Оксана Максимівна все своє життя пропрацювали в колгоспі «Україна». Дітей було четверо. Окрім Анатолія Денисовича було ще три сестри: Майя Денисівна працювала бібліотекаркою в районній бібліотеці, Віра Денисівна була учителем української мови та літератури на Чернігівщині, Раїса Терентіївна – учителем української мови та літератури Великоновосілківської середньої школи № 1.
Батьки байкаря: Денис Антонович і Оксана Максимівна
В яких обставинах формувався погляд майбутнього поета в юнацькі роки розповідає його сестра Майя Денисівна: "Багато читав наш тато, знав багато казок, які і розповідав нам. От цю любов до книги і прищепив усім нам. Особливо багато читав і ніколи не розлучався з книгою брат Анатолій Денисович. У нього була велика любов до творів Шевченка, Пушкіна, Байрона. Багато віршів Шевченка він знав напам’ять. Анатолій Денисович багато малював олівцем і фарбами. Це були портрети Шевченка, Пушкіна, багато малюнків було козаків Максима Залізняка, Гонти. Пам’ятаю картину, написану масляними фарбами "Гиля гуси". Велика любов була у Анатолія Денисовича і до пісні. Він мав приємний голос. У нас мама теж гарно співала. Пам’ятаю, бувало, Анатолій Денисович заходив в залу, яка не була обставлена меблями, і співав "Гуде вітер вельми в полі", "Думи мої, думи мої", "Журба". Ще коли навчався в 8-10 класах, він відвідував музичний гурток, а тому добре грав на балалайці, мандоліні, скрипці".
Сестра байкаря - Майя Денисівна
У 1929 році Анатолій пішов до школи. Початкову освіту здобував у рідній Времівці, потім навчався у Нескучненській семирічній школі, а після її закінчення - у Великоновосілківській середній школі №1. Учитель Микола Кирилович Мазченко згадував, що Анатолія в 10 класі від однолітків відрізняли жага до знань, допитливість, глибоке захоплення художньою літературою та живописом. Нерідко замріяність з відтінком загадкового суму несподівано змінювалась неосяжною веселістю та гострим гумором. Уже в шкільному літературному гуртку Анатолій Косматенко писав вірші, які пророкували йому поетичне майбутнє.
Колишня будівля Нескучненської школи
У 1939 році, одразу після закінчення десятирічки, Анатолій Денисович був призваний до лав Радянської Армії. Ще не закінчилась строкова служба, як почалася війна. Учасник бойових дій з першого дня і до Перемоги. Брав участь у звільненні Воронежа, Львова та інших міст. Після закінчення війни служив у армії до 1947 року. З 1947 року працював викладачем української мови у Нескучненській школі. Тоді ж почав друкувати перші байки. Але не зміг майбутній поет в повній мірі реалізувати себе у селі. Вже влітку 1948 року він від’їжджає до Києва.
Педагогічний колектив Нескучненської школи
З 1948 по 1953 рік навчався на філологічному факультеті Київського університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою! Про роки навчання в університеті згадує письменник Юрій Мушкетик: "Письменниками ми стали великою мірою завдяки Косматенку. Писали ми всі, хто потайки, хто відкрито, але він навчив нас серйозного ставлення до літературної праці, був прикладом у тому, як готувати свою стежку... Він любив підкреслювати, що Донеччина – це не тільки вугілля, а й море хлібів, це запах полину, зерна хлібороба..."
Диплом Анатолія Косматенка про закінчення університету
Творчий шлях почав 1947 року, друкуючи свої твори під псевдонімом Анатолій Троян. У 1953 році у видавництві «Молодь» виходить його перша збірка «Байки», а в 1956 році ще дві – «Кручені паничі» та «Нові байки».
Після університету працював у газеті "Літературна Україна", видавництві "Радянський письменник", у журналі "Дніпро". Серед усього надрукованого із творчості А. Косматенка чільне місце займають байки. Також у своїх збірках автор демонструє читачеві й інший бік свого таланту – глибокий ліризм. Останні роки свого життя поет працював у журналі "Перець".
Зустріч письменників з Олександром Корнійчуком
Останні роки життя Поета були досить непростими. Одною з причин тому був його характер – чесний, принциповий, відвертий. Він завжди говорив, що думав, не зраджуючи своїм принципам. Різав правду-матінку, а це не всім подобалося, особливо владі.
Другою причиною був його високий, кришталево-чесний національний патріотизм, любов до свого народу, краю, до України. Досить швидко йому пришили націоналізм. Коли ж він на день народження Тараса Шевченка, з такими ж національно свідомими, як і сам, поніс квіти до пам'ятника Поетові, їх звинуватили в несанкціонованому мітингові.
Почалися репресії. Каятись він навідріз відмовився – його відразу ж було вигнано з роботи. З негласною вказівкою ніде більше до праці не брати. Йому заборонили видаватися і взагалі – друкуватися. Він обурився і тоді його виключили з членів Спілки радянських письменників України.
Анатолій Косматенко з колегами біля пам’ятника Т. Шевченку в Яготині
Викинутий за борт, Косматенко потерпав немилосердно. Як завжди в таких випадках, почалися сімейні негаразди. Він розлучився з дружиною. Віддав їй квартиру, а сам опинився в комуналці по вулиці Велика Підвальна. Додав лиха і алкоголь.
З рештою, його поновили у лавах СПУ, вирішилося й питання житла, але...
До всіх бід додалася ще одна – не вилікувана хвороба печінки. Спершу він ще ходив по лікарнях, доки один безсердечний лікар не сказав відверто і прямо, що він – приречений. Питання лише часу...
Помер Анатолій Косматенко у лікарні 6 квітня 1975 року. Поховали байкаря в Києві на цвинтарі «Берківці».
Будинок байкаря у рідній Времівці
ФОТОАЛЬБОМ АНАТОЛІЯ КОСМАТЕНКА
АНАТОЛІЙ КОСМАТЕНКО ОЧАМИ ХУДОЖНИКІВ
підбірка дружніх шаржів
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website